Индонезия

Індонезія: істи, радіти, святкувати

Розповідає Людмила Дяченко.

Своїм новорічним напрямком ми обрали Балі. Дорогою до диво-острова на нас чекало безліч цікавих зупинок і приємних несподіванок, що почалися вже в аеропорту Джакарти. Тут ми поміняли гроші й одразу «розбагатіли»: двісті доларів перетворилися на півтора мільйона індонезійських рупій! Ще одним сюрпризом став непідробний інтерес, який до нас виявляли місцеві мешканці. Ледь не на кожному кроці доводилося фотографуватися — і з привітними вуличними кулінарами, які запрошували нас скуштувати щедро приперчені шашлички сатай та рисові чіпси, і з водіями червоних триколісних «баджаджів»… Один з таких моторизованих рикш доправив нас до старого порту Джакарти — Сунда Кела-па, заснованого ще в ХНІ столітті.

Сто облич Джакарти

Дорогою водій розповів, що Індонезійський архіпелаг віддавна полонив уяву шукачів пригод — у середні віки лише тут можна було знайти мускатний горіх та гвоздику, котрі цінувалися в Європі на вагу золота. Столиця Індонезії отримала своє ім’я 22 червня 1527 року, а коли наприкінці XVI століття місто перейшло до голландських торговців спеціями, стало називатись Батавією. І лише після проголошення незалежності Індонезії 17 серпня 1945 року столиці повернули давню назву. На честь цієї знаменної дати на центральній площі Мердека було зведено 132-метрову вежу Монас у формі факела, з оглядового майданчика якої відкривається казкова панорама міста. До слова, наймасштабніші новорічні гуляння в Джакарті проходять саме біля цього пам’ятника. Запальні новорічні вечірки пропонують і більшість готелів столиці. Крім того, святкові дійства проходять на головній вулиці Джалан Тамрін, у розважальному центрі Ancol Dreamland Amusement Park та в парку мініатюр Taman Mini Indonesia Indah. До речі, про «Таман-Міні». Його назва означає «Прекрасна Індонезія в мініатюрі», хоча парк зовсім не мініатюрний: на 300 гектарах, поділених на тематичні зони-острови (Суматра, Сулавесі, Балі, Калімантан та ін.), зібрано будинки у традиційних стилях 33-х індонезійських провінцій, а також сади, музеї, театри й навіть аквапарк! Усю цю красу варто для початку оглянути з канатної дороги, що проходить територією «Таман-Міні». Оскільки на Балі нас чекали через кілька днів, ми вирішили добре дослідити самобутню Джакарту. Місцевий гід порадив сходити до Музею Вайангу, де проходять вистави індонезійського театру тіней. Спектаклі тривають цілу ніч, при цьому кількома десятками пласких шкіряних лялечок «ваянг» керує один-єдиний ведучий-казкар! Далі був шопінг. На блошиному ринку Джалан Сурабая я виторгувала кілька дерев’яних яванських масок всього за 10 доларів, а на ринку коштовного каміння, де очі розбігалися від срібних прикрас, продавець по секрету повідала, що саме тут місцеві знахарі-дукуни скуповують магічні трави, порошки й талісмани… Зовсім інший світ відкрився у шопінг-молі Grand Indonesia. В оригінальній крамниці АІІеіга ми натрапили на майстер-клас із виробництва батика. Тепер я знаю, що спершу тканину вимочують у кокосовому молоці і накрохмалюють, потім наносять візерунок розплавленим воском й опускають у різні фарби — матеріал на одну сукню виготовляють аж три місяці! На цей Новий рік точно не встигну, зате можу замовити на наступний. Події насиченого перебування в Джакарті ми обговорювали в ресторані Kampus на 35 поверсі хмарочоса Imperium Tower, що робить оберт навколо своєї осі за півтори години. Якраз стільки часу в нас пішло, щоб смачно повечеряти креветками-чілі, рибою в соусі терякі, овочевим соте й морозивом із зеленого чаю. А наступного ранку ми вже летіли до Амбона — столиці провінції Молукку, котра охоплює близько 1000 островів.